Розлад харчової поведінки (рхп), такий як булімія чи анорексія, мають загальне порушення харчової поведінки, що може призвести до пошкодження здоров’я. На сьогодні, на жаль, спостерігається епідемія таких порушень. Обмежуючи себе в їжі, людина відчуває легкість, політ, що допомагає впоратися з поганим настроєм. Найчастіше це відбувається саме у підлітків.
Хвороба рхп: огляд поняття
Рхп це – це психосоматичний розлад і який завжди його видно неозброєним оком. Зазвичай характеризуються деякою формою ненормальної харчової поведінки. Думки постраждалих часто обертаються навколо тем їжі, тіла та ваги. Залежно від форми захворювання недостатнє або надмірне харчування, або заходи для зниження ваги можуть бути небезпечними для життя. Три найпоширеніші види – булімічна залежність, компульсивне переїдання (схильність є без заходів щодо зниження ваги) та анорексія. Часто проявляються у змішаних формах.
Ознаки РХП різні для різних типів розладів. Тим не менш, є кілька спільних рис, які можуть допомогти у виявленні проблеми:
- думки постійно крутяться навколо їжі та визначають повсякденне життя;
- постраждалий не думає, що має проблему;
- прийом їжі використовується як компенсаторна міра (наприклад, обмежувальний розлад харчової поведінки, відмова від їжі або переїдання, коли я погано почуваюся).
Численні рхп причини можуть відрізнятися. Це означає, що різні фактори грають разом у розвитку захворювання. Психологи називають біологічні, індивідуальні, сімейні та соціокультурні причини. Біологічні включають вплив гормонів та генетичних факторів. Індивідуальні – схильність до перфекціонізму або висока потреба у продуктивності, низька самооцінка чи травматичний досвід. Сімейні причини включають, наприклад, психічне захворювання батьків або відсутність позитивних зразків для наслідування. Соціокультурні – ідеал краси, сформований засобами масової інформації, та порівняннями з друзями, та публікою.
Підраховано, що більше одного мільйона дітей та підлітків виявляють симптоми розладів харчової поведінки. В останні роки також різко зросла кількість молодих чоловіків. У цілому нині захворювання виявляються у дедалі молодшому віці. Близько 33% дівчаток віком від 14 до 17 років виявляють перші симптоми та попереджувальні ознаки. Зазвичай хворим віком від 12 до 35 років.
Варто звернути увагу на такі ознаки рхп у підлітків: дратівливість, апатія, перебільшені реакції, за короткий час з’їдається велика кількість їжі, звідси і наявність зайвої ваги або надмірного худоби. Якщо ваша дитина стала одержима питаннями харчування та підрахунком, скільки калорій він або вона з’їв, то швидше зверніться за допомогою до фахівців.
Комплексне лікування розладу харчової поведінки
Для діагностики психіатри та психотерапевти використовують вагу та зростання, а також визначається за ними індекс маси тіла. Низький рівень типовий для анорексії, високий для компульсивного переїдання. Люди з булімією часто мають у межах норми. Анкети можуть допомогти у діагностиці. Хворі зазвичай знають про свій розлад, але лише на пізній стадії виявляють розуміння хвороби та відмовляються від терапії. Самотестування, яке можна проводити анонімно, може надати інформацію щодо наявності порушення. Однак такий тест ніколи не замінює лікарський діагноз та професійне лікування рхп.
Щоб психотерапія розладів харчової поведінки була успішною, зацікавлена людина повинна усвідомити, що вона хвора і потребує допомоги. Ви рідко можете вилікувати це самостійно, але психотерапія може бути хорошим способом прискорити одужання. Когнітивно-поведінкова терапія – один із методів, який показав хороші результати.
Оскільки постраждалі реагують на стресові та емоційні ситуації, рхп лікування спрямоване на те, щоб навчити їх альтернативним стратегіям виживання. Особливо у разі молодих пацієнтів важливо включати до терапії сімейне оточення. Родичі також навчаються розуміти і, отже, можуть краще підтримувати. Дієтотерапія також може надати підтримку, в ході якої можна отримати знання про здорове харчування, структуроване та розміри порцій.
Подібні розлади часто зливаються або чергуються. Симптоми іноді сильніші або слабші. Тому постраждалих не завжди можна однозначно зарахувати до однієї з категорій. Наприклад, приблизно у 20% хворих на анорексію розвивається булімія, а у 25% — хронічна анорексія. Третім вдається досягти нормальної ваги після терапії. Захворювання часто прогресує поетапно. Після терапії від 30 до 80 відсотків пацієнтів спостерігається значне поліпшення симптомів.
